Не дочекалась,
Ну і що ж, пробач…
Бо я зустріла, раптом, свою долю.
Тебе читати далі не неволю,
Але я розповім, все що зі мною було
І не дивуйся, що тебе забула…
Під’їхав він до мене на машині,
Блиснув очима, що як небо, сині,
До нього сіла я, і він мене як пан
Повіз в той час в найкращий ресторан.
Накрито столик оксамитом, квіти…
А страви! Боже, правди ніде діти!
З усіх країн лежать дива на тарілках,
А аромат від них, а ціни! Просто, ах!
І він на мене дивиться, мій милий.
Мені ж в очах темніє ввесь світ білий
Коли бере він ніжно мою ручку
І одягає з камінцем каблучку!
А після ресторану, о, що було!
Я ледве голову від щастя не забула:
Ми прямували просто у бутік!
Від захвату ледь стримала нервовий тік.
У тім чарівнім моднім магазині,
Що мрією для мене є віднині,
Купив мені він все, що я хотіла.
Душа моя від щастя аж зомліла!
А ще він показав мені свій дім,
Була б я королева просто в нім!
Не знаю, як зі мною таке сталось,
Але я вперше, щиро, закохалась!
Ну далі, знаєш, подарунки, квіти…
Раділа я, як не радіють діти!
І ось! Нарешті вже, на мою ручку
Одягне скоро дорогу обручку!
Ой, як багато написала тобі я…
Не ображайся, що вже не твоя.
А мої клятви буть навік з тобою
Вважай чи жартом, а чи дітей грою.
Ось ти, як наречений, що казав?
Мені з рукою серце обіцяв,
Писав в своїх сонетах «Я кохаю…»,
Але в словах я цінності не знаю…
Чим ти доводив свої почуття?
Віршами про сердець наших биття?
Але кому потрібні твої вірші?
Ти краще зароби грошей побільше!
Повір, немає вже романтики у світі,
Всі почуття у статок перелиті.
Вони залежать від твого рахунку,
А не від палкого несмілого цілунку.
Не дочекалась,
Ну і що ж, пробач…
І в віршах про мене більше не плач.
P.S.
Ти скажеш, продалась, мене купили,
Із мене ляльку пофарбовану зробили!
Та знай, мені це все більш до вподоби,
Ніж, хай і вдалі, віршування спроби.
Для мене треба більш, ніж серце й руку.
Я мушу мати статку запоруку...
***
Тепер багато отаких «єдиних»,
Що без грошей не згодні на родину.
06-08 березня, 2009 р.