Не дочекалась, або лист дівчини в армію хлопцю

Не дочекалась,

Ну і що ж, пробач…

 

Бо я зустріла, раптом, свою долю.

Тебе читати далі не неволю,

Але я розповім, все що зі мною було

І не дивуйся, що тебе забула…

 

 

Під’їхав він до мене на машині,

Блиснув очима, що як небо, сині,

До нього сіла я, і він мене як пан

Повіз в той час в найкращий ресторан.

 

Накрито столик оксамитом, квіти…

А страви! Боже, правди ніде діти!

З усіх країн лежать дива на тарілках,

А аромат від них, а ціни! Просто, ах!

 

І він на мене дивиться, мій милий.

Мені ж в очах темніє ввесь світ білий

Коли бере він ніжно мою ручку

І одягає з камінцем каблучку!

 

А після ресторану, о, що було!

Я ледве голову від щастя не забула:

Ми прямували просто у бутік!

Від захвату ледь стримала нервовий тік.

 

У тім чарівнім моднім магазині,

Що мрією для мене є віднині,

Купив мені він все, що я хотіла.

Душа моя від щастя аж зомліла!

 

А ще він показав мені свій дім,

Була б я королева просто в нім!

Не знаю, як зі мною таке сталось,

Але я вперше, щиро, закохалась!

 

Ну далі, знаєш, подарунки, квіти…

Раділа я, як не радіють діти!

І ось! Нарешті вже, на мою ручку

Одягне скоро дорогу обручку!

 

Ой, як багато написала тобі я…

Не ображайся, що вже не твоя.

А мої клятви буть навік з тобою

Вважай чи жартом, а чи дітей грою.

 

Ось ти, як наречений, що казав?

Мені з рукою серце обіцяв,

Писав в своїх сонетах «Я кохаю…»,

Але в словах я цінності не знаю…

 

Чим ти доводив свої почуття?

Віршами про сердець наших биття?

Але кому потрібні твої вірші?

Ти краще зароби грошей побільше!

 

Повір, немає вже романтики у світі,

Всі почуття у статок перелиті.

Вони залежать від твого рахунку,

А не від палкого несмілого цілунку.

 

Не дочекалась,

Ну і що ж, пробач…

І в віршах про мене більше не плач.

 

P.S.

Ти скажеш, продалась, мене купили,

Із мене ляльку пофарбовану зробили!

Та знай, мені це все більш до вподоби,

Ніж, хай і вдалі, віршування спроби.

 

Для мене треба більш, ніж серце й руку.

Я мушу мати статку запоруку...

***

Тепер багато отаких «єдиних»,

Що без грошей не згодні на родину.

 

 

 

06-08 березня, 2009 р.

  • Важливо: Права на копіювання тексту: Дозволено після попереднього повідомлення про публікацію автора
Ганна Тополя

Email Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Авторизація

Для того, щоб отримати можливість публікувати на сайті свої твори Вам необхідно увійти.